Світ
дивиться
на мене я дивлюся
на світ ранковий
чай душу
гріє

Ніжності
місячного сяйва
нічні бруньки напилися
і полетіли до
весни

Зі
співом
пташки
світанкової
серцем твоїм
стаю кохана

Заплакані
очі неба у царстві
твоїм квітнуть
жерделі

Дощ
серце омиє
і стане віконцем
у небо
серце

Туман
ніжно торкнувся
ріки сонце заплакало
за водою

Коли
ти дивишся
в очі квітів вони
розправляють свої крила
і посміхаються
сонцю

І
буде
мені світло
на цьому світі
і буду я любити птахів
і стану небом і
буду любити

Буду
сином
твоїм моя
світла і рідна
ріка і на водах
глибоких твоїх
тихо диха мій
погляд

Коли
крилаті
риби падають
в океани надії і страху
я цілую твоє
серце

Мовчать
човни і мене
не мине моє
мовчання

У
небі
птахи
на землі люди
співають
мовчать
вмирають

Ще
холодить
серце від
весняних морозів
вже співає чорна
горихвістка

Чуєш
сину вітер шумить
кров тече в його жилах
співають птахи і
кров вітру стає
піснею
чуєш

Будь
зі мною
мій сум коли
радість
моя зі
мною

Коли
осінь
на небі
я кажу тобі
роби що хочеш
кутайся в небо
вилежуй кубельце
від яблука відкушуй
щастя чекай дощу
чекай якщо
хочеш

Любов
цвіте у квітці
яка росте на землі
а люди дивляться на небо
любов співає у птахові
який летить у небі
а люди дивляться
на землю

Лежать
корови на
сивій землі гріють
синє серце її мовчить
сухий очерет

Ждала
я ждала
того дощу
і не дождалася
а коли йшла з церкви
побачила скибку хліба
край дороги підняла її
поцілувала за пазуху
сховала а
вранці
пішов
дощ

У
вересні
сумують чорні
сонця сояшників
у чорних каменях
зораної землі
душі птахів
плачуть

Батько
іде по вулиці
несе два відра з водою
ми з братом виглядаємо його
біля хвіртки мати
дивиться на
небо

Коли
чоловік копає
колодязь у степу і
зморений сідає на випалену
сонцем землю прилітає
до нього птаха і
він думає про
жінку

Він
ходив
по ярах малював
на глинищах хрести
а вранці вони птахами
ставали його довго
шукали по посадках
люди казали небо
забрало

Коли
темнішає світ
від всесвітнього
дощу тебе чекатиму
коли світ світлішає
від першого снігу
чекатиму
тебе

Земля
чекає снігу
і весни одночасно
а я чекаю туману
очей твоїх
завжди

Інше
небо знайшла б
собі Земля якби не було
мого Неба якби не було тебе
інша жінка поцілувала б
мою кров

Мамо
моя яблунько моя
степова до землі стелишся
мокрі від роси яблука їй віддаєш
до сонця тягнешся
мені небо
даруєш

Вже й
шипшина
почервоніла
чому ж так обережно
йде по землі
жінка

Небу
дарують птахи
хрести своїх
душ

Як
був молодий
то бігав попід хатами чужими
усім помагав то щось написати то
вугілля занести а як постарів
і захворів то вряди-годи
хтось заходив
провідати

Тиша
росте з
темних дерев
з тиші народжуються
сині хрести на хрестах
сидять птахи і
моляться

Дивлюся
на тебе як на
ріку синю-синю і навіть
не берегом твоїм хочу стати
а білою травою біля очей
твоїх світлих

Срібних
сліз скіфських баб
чекає степ укритий
повстінню
ночі

Коли
побачив
птахів синіх
на червоному небі
прощення попросив у квітки
кожної яку зривав необачно
у кожної травинки
на яку ставав
необережно

За
верхівцями
яри яри яри
за верхівцями
балки балки балки
і батькове поле і
материні квіти
причаїлися як
чайка самітня
край дороги
моїх думок
чекають

Зозулько
зозулько проспівай
свою пісню зелену конику
зелененькому вистели йому
стежку у травах вечірніх
до місяця
білого

І
заспівають
птахи забутих пісень
і попливуть по воді риби
з синіми хрестами
і почнеться день і
жінка народить
дитину

Риби
цілують
сонних жінок
зелений місяць ховається
у тихому очереті
земля з водою
обнялися

Прожити
все життя і
не побачити моря
прожити все життя
і не побачити тебе і
любити тебе так
як люблять море
жодного разу
не бачене

Читаю
Тараса мовби
думки зірок
читаю і
сумую

Мати
співає
під мальвами
батько молиться
у степу птахи крилами
торкаються
води

Батько
обнімає степи
і балки батько обнімає
птаха батько обнімає матір
і нас з братом і нікого
й нічого немає у нього
крім нас сорочки
вишитої і
неба

Лежало
на столі слово
і хвилювалося і
дихало трепетно і літало
крилами птаха нічного а тепер
на столі лише листя опале
і виноград схилився
гронами зеленими

Знайди
того цвіркуна
і винеси з хати говорив
старий батько і думав невже
колись не буде Сонця
і трав і очей
чорнобривців

Коли
чоловік помер
сонце стало чорним
чорна птиця залетіла
у хату і не хотіла вилітати
а я виціловувала кожен рубець
на його сорочці поки
не побачила цвяхи
і все зрозуміла

Земля
цілувала
батькові ноги
коли він повертався
додому і дивився
на Сонце

І
вийшли
ріки з берегів і
стала земля вологою
і народилися з червоних
гладіолусів мечі і
війна почалася

І
думає
сумна стеблина
під світлом місяця
що смерть справедлива
до всіх багатих і бідних
до сонця Білого
і до землі
Чорної

По
одній
стороні
неба моя
сльоза тече
батько везе
з городу возик з
картоплею і кукурузинням
по іншій стороні неба моя сльоза
тече мати стоїть
біля хати біля
мальв на небо
дивиться

Середина
серпня серпом дощів
торкнулася
серця