Поки
півні
спали
очі хати
з очами зірок
розмовляли

Опівночі
опівночі очі
неба сплять тільки
чорнобривці слухають
пісню цвіркунів
нескінченну

Складеш
човником
долоні щоб
воду дощову
зібрати і риби
небесні пальців
твоїх торкнуться

Білі
янголи
яблуневий
цвіт стережуть
чи яблук червоних
дочекаюсь чи
душу мороз
вибілить

Білий
день біла ніч
вершник зупинився
притулився до змореного
коня у тумані
розтанули

Вже
серпень
на небі ти
для мене як
небо і як вода
ти для мене і
як мить між
водою і
небом

У
всьому
світі ти
не спиш одна
озера ночі воду
п'ють джерельну
молитвами моєї самоти
пливуть човни у
світі білому лиш
ти одна не
спиш

Звір
ночі цілує
лице сонної дівчини і
доля її вологістю
страху розквітає

І
оселею
нам стане
вода вічна і риби
торкатимуться
лиць наших

З
безглуздя
днів наповнених
присмерком любові
пливуть човни
печалі й
самоти

Дощ
заважав
небу сказати
я люблю тебе сніг
заважав небу сказати
я люблю тебе і полетіли
птахи і попливли риби
і вмерли трави білі
від любові

На
кінчику
піраміди цвіте
цар сояшник у душі птаха
маленька дитинка мріє про
народження у промені
тендітному тихо
тремтить
жовта
тиша

Коли
всі люди
сплять у річці
глибокій не спить
велика риба з очей її
дві калини ростуть і плаче
мати над калинами
бо у небо чуже
сини злетіли

Серпень
земля засіяна
золотом диких груш
подихом горлиці
степової дихає
серпень

Поки
ще живий
треба встигнути
написати уздовж екватора
я тебе люблю я
тебе люблю
я

Ішов
між сонцями
сояшниковими і
вони шепотіли мені
чому ми не любимо
тих хто
любить
нас

Коли
батько вранці
відкриває віконниці
у хаті прокидаються
діти у небі вітер
народжується

По
один
бік земної кулі
невагоме крило пташки
стеблини торкається по
інший бік земної кулі
туга моя вечірня
важка як
стеблина

У
камені
чорному
небо заховане і
голос птахи
першої

Все
було і поцілунок
твій уночі під темними
деревами якого не
буде вже був бо
все було

Уночі
коли всі сплять
Марія думками малює
очі Бога схожі
на очі корови
яка спить
поруч

Вода
любила Сонце
Сонце дарувало Воді
світло люди омивали лиця
сонячною водою
і маленькими
сонцями
ставали

Чи ти
не голодний чи
очі твої посміхаються
небу чи ти живий плаче
серце матері птахою
квітами
землею

На межі
океану болю
і океану любові
гніздо птахи сизокрилої
і очі пташенят
на межі болю
і любові

Вечір
пахне шавлією
сонячні абрикоси
падають у теплу траву
коник співає на зірці
липень торкається
неба

Ще
дихає перший
сояшник світлом степу
ще трава зелена у липні
а на небі вже горять
осінні вогнища

До осені
цвіте квітка серця
до зими не замерзають
неба сльози щоб у
січні завмерти
на твоїй щоці
на моєму
серці

Коли
птахи шукають
на землі місця де вмерти
люди плачуть від
самотності

Заломлене
крило не дає спати
і душа болить на світанку
бо жити треба
для неба

Свої
білі груди
кладе жінка вночі
на берег чорної ріки
і п'є ріка біле молоко
і не нап'ється
до ранку

Ти
земля
шепотіло
нічне листя
самотній жінці
око неба дивилося
у вікно ночі
жінка тихо
плакала

Вітру
немає думки
лежать на дорогах
і мовчать скільки ночей
іще буде оця ніч
остання

Ім'я
її невідоме
його дощі змили
птахи не знають
кольору її очей
доторку її рук
не знають
трави
сумні

У сні
привиділося
чоловік веде жінку
по нічній дорозі жінка тримає у
руках маленький букетик квітів
а над ними летять птахи
прокинувся і побачив
ріку мовчазну і ще
тепле вогнище
на березі

Перший
промінь сонця
знайде забуту літеру
старої абетки і намалює
хмарами на небі воїна з мечем
засивіє у серпні деревій
уздовж дороги і хлопчик
народиться у
маленькому
селі

Сидить
Мамай на камені
і думку свою вічну
думає летить душа його
по небу і пісню свою вічну
співає і небо чекає
землі нової і
земля чекає
іншого
часу

У
темряву
входжу вгрузаю у
чорнозем ночі не бачачи її
кінця не відчуваючи необережності
думок своїх вгрузаю у самотність
ночі ніжності її торкаюся
вгрузаю у себе і дихання
квітки чую не
відчуваючи
ночі кінця

Коли
йдуть і
йдуть холодні
дощі коли мовчать ночі
довгі коли серце б'ється
на вістрі темної дороги
матері моляться за
синів за синів
моляться
матері

Люди
ідуть з роботи
граються діти тихо
ростуть дерева я
люблю
тебе

Задощить
небо снами душу
затуманить квітень
із травнем
зустріне
ться

Коли
плачуть
квіти молоді
олені кладуть
свої голови на
крила птахів
і моляться
до неба

На
чорних
хвилях каміння
сонні птахи зерна
ночі шукають біло
цвіте калина
треба
жить

Навіть
серце каменя
стає світлішим
від вечірнього
суму

У
серці
Бога птаха
співає сумну пісню
світанку

Травень
приніс на крилах
білі сльози конвалій
серце моє біля серця
птаха серце моє
біля серця
твого

Читає
вітер книгу
пам'яті птахів
у маленькому серці
сонця небо
народжує
ться

За
селом у яру
сплять птахи і
звірі коли трави і
квіти мовчать

Три
камені чорні
крила придавили
трьом птахам
три неба
плачуть

Квітень
світить крізь
вікно електрички і
через пальчики твої
тонкі і теплі торкаючись їх
подихом своїм відчуваю що не було
зими не було ночі не було мене
а за вікном пливуть
первоцвіти

І вдень
один мов
сонце на небі
і вночі один мов
сонце на небі тільки
думки пливуть мов
трави білі
над водою
холодно