Черешневі
губи твої чекають
зеленого вина вечорів
щоб відчути мову
зірок

Восени
ще ближче
себе до твого
серця відчуваю восени
ще ближче себе до
твоїх очей
відчуваю
восени

І
подих
мій і погляд
мій Сонце
охороняє

І
бачити
будеш те що
не чув і чути будеш
те що не бачив коли
сонце в очах риб
сховається

Коли
тебе немає
поряд мовчить світло
і я малюю крила
для тебе для
Сонця

Жінка
йшла полем
ішла і молилася
молилася і
йшла

То
не я живу
то небо в мені
живе то мовчить
то посміхається і
птахами
дихає

Книгу
степів
сонце читає
титлами птахів
торкаючись
світла
озер

Ні
дощ
ні сніг ні
вітер не знищать
правди землі
ніжності
неба

У
квіток
вчуся малювати
сонце у птахів вчуся
співати пісню про
матір

Коли
думаю
про батька
і матір неначе
про Сонце і
Вітер
думаю

Душа
від любові
стає великою
мов Сонце співають
у ній птахи
всього
світу

Із
зірок
моє тіло із
річок мої думки і
очі мої із сонця
усміхненого

Коли
тебе немає
поряд коли ти десь
далеко за селами
за ярами за
озерами я
обнімаю
дерево

Вже
серпень
на небі а ти
для мене як небо
і як вода ти для мене і
як мить між
водою і
небом

Лише
для тебе
цвіте квітка
уночі і небом дихає
зоряним і сонця
чекає і
води

Ти
вся
із крил
пташиних і
погляд твій мов
неба погляд
вечірній

Сині
бики несуть
жовте сонце до
Бога крізь серце
дитини тече
ріка

Ящірки
зелені у зеленій
траві сонця сон
стережуть

Дощем
стану щоб мовою
неба з квітами
розмовляти

Крила
птахів охороняє
небо гнізда людей
охороняють
птахи

Не
спи
не мовчи
не плач коли
сонце у травах
шукає птахів
твого смутку

Між
безоднею
тьми й безоднею
світла співи птахи
і стеблина трави
сухої

І
звірі
ми і люди ми
і боги у камінні
зірки душ наших
ховаються

Вона
любила
мовчати він
мріяти ніч повінчала
мовчання і мрію так
і дожили до
світанку

Тільки
трави почули
слова дощу про любов
а земля сонця
чекала

Жінка
із зеленими
очима усе життя
чекає сонця
зеленого

У
сонному
листі дерев
сплять душі
пташині й
жіночі

Зернами
зірок засіває
птаха Божа серця
квіток на
світанку

Не
бійтеся
сказав зморений
Бог і попливли човни
по світлій воді
і зацвів
бузок

На
світанку
несу пісні
пташині до Бога
колір сонця
несу до
серця

Як
обійняти
світло спитав я
у неба обніми дитину
відповіло
небо

Люди
усе життя
люблять сонце
та не можуть про
це сказати мовою сонця
сонце любить людей
та не може про
це сказати
мовою
людей

Як
у небі
птах шукає
птаха так серце
людське серця
людського
у світі
шукає

Із
сліз мій
хліб із землі
моя доля із
сонця моя
любов

Коли
народжується
тепло людських снів
вмирають звірі
любові

Слово
і колір у
єдиному просторі
народжуються і світ цей
на частини ділячи його
сутність знов у собі
відбудовую

Горить
вічним світлом
свічка у куточку душі
капає життя золотими
краплями безкінечність
миті вічністю
стає

І
раптом
світ Письма
Святого торкнувсь чола
на землю перший сніг
упав дитина спить
любові світло
світить

Торкаюся
прожитого
часу світять
світанки ласкою
неба торкаюся неба
золото снів дитячих
народжується

Золота
жінка стоїть
понад дорогою
а поряд з нею крізь
моє серце
мальва
цвіте

До
батька їду
а його нема
ні біля хати ні
в степу тільки
сояшник в небі
світить

Колір
справжнє
кохання захоплює
підіймає до неба кидає у
полум'я серце горить
душа з Богом
розмовляє

Тужлива
птаха зустрічає
мене ввечері і я
лягаю спати на
одне її крило
вкриваючись
іншим

Наглядач
за долями людськими
птахів з пазухи своєї випускає
чорна птаха біла птаха чорна
біла чорна біла ось і моя
полетіла

Позлітаються
птахи посідають
на наші обличчя і
будуть співати вічну
пісню батьків
і дітей
наших

Крутиться
земля і закочуються
червоні яблука в
хату де душа
моя сонця
чекає

Виліплю
зі світла і
сонця храм краси
розмалюю стіни квітами
Катерини птахами Марії
оживуть квітки і
птахи земля
храмом
стане

Чую
голос
твій торкаюся
квіток твоїх цілую
дитину твою Земле моя
милосердна твої очі світяться
небом і народжують чарівних птахів
далеких світів і зачаровані олені
п'ють священну воду з твоїх
рук і світло рік тече
у світло
місяця

Сонце
дарувало
Землі світло
Земля дарувала
Сонцю
тінь