Вода
боронить
глину в білих
полях ночей закуталось
серце болем свято
править
земля

Десь
у озерах
неба не спить
лавандове
серце

Зелені
ящірки ховаються
у зеленій траві синій
погляд лісу чекає
чорної
ночі

Летять
сині птахи
над червоним
світом тече синя
кров по червоній
землі

І
задощить
травень снами
зеленими і засумує
за тобою
серце

Птахи
співають
земля дихає
я малюю

Мамо
мамо
в степах
прозорих
твій погляд живе
в глибоких озерах
твій голос
плаче
мамо

І
не мине
мене твоє сонце
і не минуть тебе
мої очі і поряд
будуть наші
серця

Сонце
спить
дерева
ростуть
до місяця ти
чекаєш
мене

Синьою
глиною на синьому
небі сині квіти
малює Марія
співають
червоні
птахи

Коли
сонце сідає
червоні коні цілують
чорні груди
землі

Вже
люблять
небо квіти
майбутні

Усі
люди
птахи
і пливуть
їхні серця
у човнах
неба

І
вимолила
квітка у Бога
крила і на небо
злетіла і
сонцем
стала

Світ
дивиться
на мене я дивлюся
на світ ранковий
чай душу
гріє

Ніжності
місячного сяйва
нічні бруньки напилися
і полетіли до
весни

Зі
співом
пташки
світанкової
серцем твоїм
стаю кохана

Заплакані
очі неба у царстві
твоїм квітнуть
жерделі

Дощ
серце омиє
і стане віконцем
у небо
серце

Туман
ніжно торкнувся
ріки сонце заплакало
за водою

Коли
ти дивишся
в очі квітів вони
розправляють свої крила
і посміхаються
сонцю

І
буде
мені світло
на цьому світі
і буду я любити птахів
і стану небом і
буду любити

Буду
сином
твоїм моя
світла і рідна
ріка і на водах
глибоких твоїх
тихо диха мій
погляд

Коли
крилаті
риби падають
в океани надії і страху
я цілую твоє
серце

Мовчать
човни і мене
не мине моє
мовчання

У
небі
птахи
на землі люди
співають
мовчать
вмирають

Ще
холодить
серце від
весняних морозів
вже співає чорна
горихвістка

Чуєш
сину вітер шумить
кров тече в його жилах
співають птахи і
кров вітру стає
піснею
чуєш

Будь
зі мною
мій сум коли
радість
моя зі
мною

Коли
осінь
на небі
я кажу тобі
роби що хочеш
кутайся в небо
вилежуй кубельце
від яблука відкушуй
щастя чекай дощу
чекай якщо
хочеш

Любов
цвіте у квітці
яка росте на землі
а люди дивляться на небо
любов співає у птахові
який летить у небі
а люди дивляться
на землю

Лежать
корови на
сивій землі гріють
синє серце її мовчить
сухий очерет

Ждала
я ждала
того дощу
і не дождалася
а коли йшла з церкви
побачила скибку хліба
край дороги підняла її
поцілувала за пазуху
сховала а
вранці
пішов
дощ

У
вересні
сумують чорні
сонця сояшників
у чорних каменях
зораної землі
душі птахів
плачуть

Батько
іде по вулиці
несе два відра з водою
ми з братом виглядаємо його
біля хвіртки мати
дивиться на
небо

Коли
чоловік копає
колодязь у степу і
зморений сідає на випалену
сонцем землю прилітає
до нього птаха і
він думає про
жінку

Він
ходив
по ярах малював
на глинищах хрести
а вранці вони птахами
ставали його довго
шукали по посадках
люди казали небо
забрало

Коли
темнішає світ
від всесвітнього
дощу тебе чекатиму
коли світ світлішає
від першого снігу
чекатиму
тебе

Земля
чекає снігу
і весни одночасно
а я чекаю туману
очей твоїх
завжди

Інше
небо знайшла б
собі Земля якби не було
мого Неба якби не було тебе
інша жінка поцілувала б
мою кров

Мамо
моя яблунько моя
степова до землі стелишся
мокрі від роси яблука їй віддаєш
до сонця тягнешся
мені небо
даруєш

Вже й
шипшина
почервоніла
чому ж так обережно
йде по землі
жінка

Небу
дарують птахи
хрести своїх
душ

Як
був молодий
то бігав попід хатами чужими
усім помагав то щось написати то
вугілля занести а як постарів
і захворів то вряди-годи
хтось заходив
провідати

Тиша
росте з
темних дерев
з тиші народжуються
сині хрести на хрестах
сидять птахи і
моляться

Дивлюся
на тебе як на
ріку синю-синю і навіть
не берегом твоїм хочу стати
а білою травою біля очей
твоїх світлих

Срібних
сліз скіфських баб
чекає степ укритий
повстінню
ночі

Коли
побачив
птахів синіх
на червоному небі
прощення попросив у квітки
кожної яку зривав необачно
у кожної травинки
на яку ставав
необережно

За
верхівцями
яри яри яри
за верхівцями
балки балки балки
і батькове поле і
материні квіти
причаїлися як
чайка самітня
край дороги
моїх думок
чекають

Зозулько
зозулько проспівай
свою пісню зелену конику
зелененькому вистели йому
стежку у травах вечірніх
до місяця
білого