У
саду
вишневім
викопаю криницю
світла братом води
і світла буду
завжди

Вранці
у листопаді
побачити вузьку
смужку світла на порозі
почути як падає лист
поцілований морозом
у листопаді
вранці

Серце
моє у пелюстках
сояшникових
заховане

Океан
зів'ялого
листя вночі думає
про сніг про
сонце про
вітер

Мої
думки
колись були
зірками

Мовою
трави мовою неба
мовчатиму про
любов

Корови
цілують
тіні трав сонцем
намальовані

Ти
став на
шлях воїна ні
я став на шлях
художника завтра у
небі ти зустрінеш зграю
птахів ти будеш мати
лук і стріли ні я буду
мати в душі світло
і вітер і чекатиму
коли ти народиш
мені сина ми
назвемо його
Олександром
ні ми назвемо
його птахом

Ти
знаєш
що трави
мають очі
мовчання ти
знаєш що птахи
думають про нас
мовчання ти знаєш
що я люблю тебе
мовчання
мовчання
мовчання

Серце
читає
псалтир
неба нічного
прозорі джерела
травами
дихають

Чи є
щось у світі
важливіше за
кохання чи є щось
у світі важливіше
за чекання кохання
чекання чекання
кохання

Вночі
я шепотів
тобі давай
відсвяткуємо
день народження
Сонця ти мовчала
і мовчання
твоє було
камінним

Малюю
ніжність
звіра з очами
всесвіту з душею
птаха вечір
настає

Кожен
день одну і
ту ж птаху малюю
очі її світяться летить
і квітка цвіте
всередині

Черешневі
губи твої чекають
зеленого вина вечорів
щоб відчути мову
зірок

Восени
ще ближче
себе до твого
серця відчуваю восени
ще ближче себе до
твоїх очей
відчуваю
восени

І
подих
мій і погляд
мій Сонце
охороняє

І
бачити
будеш те що
не чув і чути будеш
те що не бачив коли
сонце в очах риб
сховається

Коли
тебе немає
поряд мовчить світло
і я малюю крила
для тебе для
Сонця

Жінка
йшла полем
ішла і молилася
молилася і
йшла

То
не я живу
то небо в мені
живе то мовчить
то посміхається і
птахами
дихає

Книгу
степів
сонце читає
титлами птахів
торкаючись
світла
озер

Ні
дощ
ні сніг ні
вітер не знищать
правди землі
ніжності
неба

У
квіток
вчуся малювати
сонце у птахів вчуся
співати пісню про
матір

Коли
думаю
про батька
і матір неначе
про Сонце і
Вітер
думаю

Душа
від любові
стає великою
мов Сонце співають
у ній птахи
всього
світу

Із
зірок
моє тіло із
річок мої думки і
очі мої із сонця
усміхненого

Коли
тебе немає
поряд коли ти десь
далеко за селами
за ярами за
озерами я
обнімаю
дерево

Вже
серпень
на небі а ти
для мене як небо
і як вода ти для мене і
як мить між
водою і
небом

Лише
для тебе
цвіте квітка
уночі і небом дихає
зоряним і сонця
чекає і
води

Ти
вся
із крил
пташиних і
погляд твій мов
неба погляд
вечірній

Сині
бики несуть
жовте сонце до
Бога крізь серце
дитини тече
ріка

Ящірки
зелені у зеленій
траві сонця сон
стережуть

Дощем
стану щоб мовою
неба з квітами
розмовляти

Крила
птахів охороняє
небо гнізда людей
охороняють
птахи

Не
спи
не мовчи
не плач коли
сонце у травах
шукає птахів
твого смутку

Між
безоднею
тьми й безоднею
світла співи птахи
і стеблина трави
сухої

І
звірі
ми і люди ми
і боги у камінні
зірки душ наших
ховаються

Вона
любила
мовчати він
мріяти ніч повінчала
мовчання і мрію так
і дожили до
світанку

Тільки
трави почули
слова дощу про любов
а земля сонця
чекала

Жінка
із зеленими
очима усе життя
чекає сонця
зеленого

У
сонному
листі дерев
сплять душі
пташині й
жіночі

Зернами
зірок засіває
птаха Божа серця
квіток на
світанку

Не
бійтеся
сказав зморений
Бог і попливли човни
по світлій воді
і зацвів
бузок

На
світанку
несу пісні
пташині до Бога
колір сонця
несу до
серця

Як
обійняти
світло спитав я
у неба обніми дитину
відповіло
небо

Люди
усе життя
люблять сонце
та не можуть про
це сказати мовою сонця
сонце любить людей
та не може про
це сказати
мовою
людей

Як
у небі
птах шукає
птаха так серце
людське серця
людського
у світі
шукає

Із
сліз мій
хліб із землі
моя доля із
сонця моя
любов

Коли
народжується
тепло людських снів
вмирають звірі
любові