У
темряву
входжу вгрузаю у
чорнозем ночі не бачачи її
кінця не відчуваючи необережності
думок своїх вгрузаю у самотність
ночі ніжності її торкаюся
вгрузаю у себе і дихання
квітки чую не
відчуваючи
ночі кінця

Коли
йдуть і
йдуть холодні
дощі коли мовчать ночі
довгі коли серце б'ється
на вістрі темної дороги
матері моляться за
синів за синів
моляться
матері

Люди
ідуть з роботи
граються діти тихо
ростуть дерева я
люблю
тебе

Задощить
небо снами душу
затуманить квітень
із травнем
зустріне
ться

Коли
плачуть
квіти молоді
олені кладуть
свої голови на
крила птахів
і моляться
до неба

На
чорних
хвилях каміння
сонні птахи зерна
ночі шукають біло
цвіте калина
треба
жить

Навіть
серце каменя
стає світлішим
від вечірнього
суму

У
серці
Бога птаха
співає сумну пісню
світанку

Травень
приніс на крилах
білі сльози конвалій
серце моє біля серця
птаха серце моє
біля серця
твого

Читає
вітер книгу
пам'яті птахів
у маленькому серці
сонця небо
народжує
ться

За
селом у яру
сплять птахи і
звірі коли трави і
квіти мовчать

Три
камені чорні
крила придавили
трьом птахам
три неба
плачуть

Квітень
світить крізь
вікно електрички і
через пальчики твої
тонкі і теплі торкаючись їх
подихом своїм відчуваю що не було
зими не було ночі не було мене
а за вікном пливуть
первоцвіти

І вдень
один мов
сонце на небі
і вночі один мов
сонце на небі тільки
думки пливуть мов
трави білі
над водою
холодно

Сумно
без світла сумно
сумно без сонця сумно
сумно без долі
Бог поможе
коли ранок
постане

Мовчать
птахи і я
мовчу твій сон
і сонця сон
стережу

Птахи
ранкові летять
із серця трава із серця
росте вечірня

Дівчина
з очима зеленими
з пташиних крил народжена
у гніздечку твого серця
небо моє
ночує

Білий
місяць читає вночі
білих вишень білі
вірші

На
червоному хуторі на
червоному хуторі чорногрудки
співали про сонце червоне
і плакала біла
калина

Якби
ти була у мене
я голосом своїм гніздо
у небі збудував би серцем своїм
для птахів з ріки води наносив я
поглядом пригорнув би до них
усі квітки степові
щоби пісню вони
заспівали
для тебе

Кінь
вороний
по небу летить
а у ньому сім зозуль співають
риба срібна у морі не спить
сто квіток сто
радостей у ній
квітнуть

Читаю
біблію степу
гортаю сторінки
польотів пташиних
трав минулорічних
квітів року нового
раптом дві сиворакші
сіли на грудки сірі
біля серця
мого

Ти
знаєш
я полюбив
тебе за твій голос
я тебе за твоє
мовчання

Ніч
була довга
тепер Бог день дав
і треба його
прожити

Сонце
дарувало
землі світло
земля дарувала
сонцю
тінь

Вона
любила його
любила руки його і очі любила
коли він торкався її і думав
про неї

Над землею
давно колись
намальовані тобою
літатимуть
птахи

У самоті
вмирала птаха
без неба без
сонця

Ходила
по хаті і плакала
дивилася у віконце
все замело
восени
назбирала насіння
висять торбинки по хаті
а чи приїдуть сини
коли зійдуть
сніги

Я
схудла
змарніла не
можу його підняти
Молися Богу Маріє
він рукою ледь ворухнув
я у нього питаю може тобі
яблучко потерти а він мовчить
Молися Богу Маріє
за дітей
своїх

Вночі
шаруділа
мокра гілка
за вікном вода
капала зі стріхи
просто у
серце

Місячне
сяйво п'ють
спраглі коні мовчання
пташине у травах причаїлось
човнів торкнулася
тиша ріки

Коли
синичка вранці
раділа сонцю
плакав
сніг

На
світанку
дощ переміг
темряви
тінь

Тільки
небо скаже мені
про день і про тебе
бо під снігом важким
мовчать трави
торішні

Тільки
небо синє
і трави білі
між нашими
поглядами
будуть
завжди

Коли
птаха падає
на землю неба
іншого і світла
іншого земля
чекає

Птахам
легкокрилим
небо лише потрібне
і ніжність його ранкова
і смуток його
вечірній

Пливе
тихо у темряву
ночей прозора тінь
майбутнього

І слово
стане світлом
і подарує небо і
як ти скажеш
так і буде

Сьогодні
встану разом
із сонцем щоб
допомогти йому
землю розмалювати

Мовчазність
чорних птахів на
чорних грудях грудня
не переможе
ніжність
ріки

Слід
вогнища
на березі
ріки ліс сумує
немає нікого двері
неба залишаються
відчиненими

З
іншого
часу птахи
летять і трава
росте лише серце
знає в часі якому
квітка серця
цвіте

Буду
батьком
осінньої самоти
до сивих туманів
до перших
снігів

Чотири
ріки течуть
через мене чотири
променя світла світять
чотири сестри чекають
чотирьох братів
чотири миті
чотири
миті

Осінні
квіти покірно
схиляють голови до
землі ось-ось
і землею
стануть

Падають
уночі червоні
яблука у криницю й
не долітають до води
і дихає вода
мовчанням
зірок

Коротшає
день вже уранці
дядьки надівають
старі картузи листя
опале малює
знак неба
туманіє