І
заспівають
птахи забутих пісень
і попливуть по воді риби
з синіми хрестами
і почнеться день і
жінка народить
дитину

Риби
цілують
сонних жінок
зелений місяць ховається
у тихому очереті
земля з водою
обнялися

Прожити
все життя і
не побачити моря
прожити все життя
і не побачити тебе і
любити тебе так
як люблять море
жодного разу
не бачене

Читаю
Тараса мовби
думки зірок
читаю і
сумую

Мати
співає
під мальвами
батько молиться
у степу птахи крилами
торкаються
води

Батько
обнімає степи
і балки батько обнімає
птаха батько обнімає матір
і нас з братом і нікого
й нічого немає у нього
крім нас сорочки
вишитої і
неба

Лежало
на столі слово
і хвилювалося і
дихало трепетно і літало
крилами птаха нічного а тепер
на столі лише листя опале
і виноград схилився
гронами зеленими

Знайди
того цвіркуна
і винеси з хати говорив
старий батько і думав невже
колись не буде Сонця
і трав і очей
чорнобривців

Коли
чоловік помер
сонце стало чорним
чорна птиця залетіла
у хату і не хотіла вилітати
а я виціловувала кожен рубець
на його сорочці поки
не побачила цвяхи
і все зрозуміла

Земля
цілувала
батькові ноги
коли він повертався
додому і дивився
на Сонце

І
вийшли
ріки з берегів і
стала земля вологою
і народилися з червоних
гладіолусів мечі і
війна почалася

І
думає
сумна стеблина
під світлом місяця
що смерть справедлива
до всіх багатих і бідних
до сонця Білого
і до землі
Чорної

По
одній
стороні
неба моя
сльоза тече
батько везе
з городу возик з
картоплею і кукурузинням
по іншій стороні неба моя сльоза
тече мати стоїть
біля хати біля
мальв на небо
дивиться

Середина
серпня серпом дощів
торкнулася
серця

Поки
півні
спали
очі хати
з очами зірок
розмовляли

Опівночі
опівночі очі
неба сплять тільки
чорнобривці слухають
пісню цвіркунів
нескінченну

Складеш
човником
долоні щоб
воду дощову
зібрати і риби
небесні пальців
твоїх торкнуться

Білі
янголи
яблуневий
цвіт стережуть
чи яблук червоних
дочекаюсь чи
душу мороз
вибілить

Білий
день біла ніч
вершник зупинився
притулився до змореного
коня у тумані
розтанули

Вже
серпень
на небі ти
для мене як
небо і як вода
ти для мене і
як мить між
водою і
небом

У
всьому
світі ти
не спиш одна
озера ночі воду
п'ють джерельну
молитвами моєї самоти
пливуть човни у
світі білому лиш
ти одна не
спиш

Звір
ночі цілує
лице сонної дівчини і
доля її вологістю
страху розквітає

І
оселею
нам стане
вода вічна і риби
торкатимуться
лиць наших

З
безглуздя
днів наповнених
присмерком любові
пливуть човни
печалі й
самоти

Дощ
заважав
небу сказати
я люблю тебе сніг
заважав небу сказати
я люблю тебе і полетіли
птахи і попливли риби
і вмерли трави білі
від любові

На
кінчику
піраміди цвіте
цар сояшник у душі птаха
маленька дитинка мріє про
народження у промені
тендітному тихо
тремтить
жовта
тиша

Коли
всі люди
сплять у річці
глибокій не спить
велика риба з очей її
дві калини ростуть і плаче
мати над калинами
бо у небо чуже
сини злетіли

Серпень
земля засіяна
золотом диких груш
подихом горлиці
степової дихає
серпень

Поки
ще живий
треба встигнути
написати уздовж екватора
я тебе люблю я
тебе люблю
я

Ішов
між сонцями
сояшниковими і
вони шепотіли мені
чому ми не любимо
тих хто
любить
нас

Коли
батько вранці
відкриває віконниці
у хаті прокидаються
діти у небі вітер
народжується

По
один
бік земної кулі
невагоме крило пташки
стеблини торкається по
інший бік земної кулі
туга моя вечірня
важка як
стеблина

У
камені
чорному
небо заховане і
голос птахи
першої

Все
було і поцілунок
твій уночі під темними
деревами якого не
буде вже був бо
все було

Уночі
коли всі сплять
Марія думками малює
очі Бога схожі
на очі корови
яка спить
поруч

Вода
любила Сонце
Сонце дарувало Воді
світло люди омивали лиця
сонячною водою
і маленькими
сонцями
ставали

Чи ти
не голодний чи
очі твої посміхаються
небу чи ти живий плаче
серце матері птахою
квітами
землею

На межі
океану болю
і океану любові
гніздо птахи сизокрилої
і очі пташенят
на межі болю
і любові

Вечір
пахне шавлією
сонячні абрикоси
падають у теплу траву
коник співає на зірці
липень торкається
неба

Ще
дихає перший
сояшник світлом степу
ще трава зелена у липні
а на небі вже горять
осінні вогнища

До осені
цвіте квітка серця
до зими не замерзають
неба сльози щоб у
січні завмерти
на твоїй щоці
на моєму
серці

Коли
птахи шукають
на землі місця де вмерти
люди плачуть від
самотності

Заломлене
крило не дає спати
і душа болить на світанку
бо жити треба
для неба

Свої
білі груди
кладе жінка вночі
на берег чорної ріки
і п'є ріка біле молоко
і не нап'ється
до ранку

Ти
земля
шепотіло
нічне листя
самотній жінці
око неба дивилося
у вікно ночі
жінка тихо
плакала

Вітру
немає думки
лежать на дорогах
і мовчать скільки ночей
іще буде оця ніч
остання

Ім'я
її невідоме
його дощі змили
птахи не знають
кольору її очей
доторку її рук
не знають
трави
сумні

У сні
привиділося
чоловік веде жінку
по нічній дорозі жінка тримає у
руках маленький букетик квітів
а над ними летять птахи
прокинувся і побачив
ріку мовчазну і ще
тепле вогнище
на березі

Перший
промінь сонця
знайде забуту літеру
старої абетки і намалює
хмарами на небі воїна з мечем
засивіє у серпні деревій
уздовж дороги і хлопчик
народиться у
маленькому
селі

Сидить
Мамай на камені
і думку свою вічну
думає летить душа його
по небу і пісню свою вічну
співає і небо чекає
землі нової і
земля чекає
іншого
часу